Садок вишневий коло хати..
Уже не родить, постарів..
Прийшов Тарас перепочити
У холодочку він присів
Дививсь навколо, мружив очі
І вуса довгії крутив…
Щось довго думав, неборака,
А потім висновки зробив ..
Де.. кате.. є моя країна???
Чому розколена вона???
Чому на Сході все в руїнах?!
Ти розгулявся, Сатана!!!
Де є мої квітучі села?!!
І свіжозорана рілля!!!
Де люди добрі і веселі?!
Та соловейка спів зрання?
Чому стежки позаростали,
Ті, що колись малий топтав?!
Не бачу я малих ягняток!
Що за селом десь випасав!!
Де хлопці наші?!
У окопах!!Чи у могилах по степах!
О, Боже Боже, крикнув страшно
І запалився гнів в очах..
Де мова рідна солов’їна?!
Чом у музеях рушники?!!
І слова мого не читають…
Та й не потрібні геть книжки..
Заплакав бідний неборака..
Зняв вишиванку ,заховав..
Та й затягнув він туго берці!
І в руки автомата взяв..
Моя країна-не руїна!!!
Ми в пекло скинем Сатану!!!
І взявши Кобзаря у руки,
Пішов наш Батько… на війну.
До Шевченківських днів присвячую….
