Дуже гарний авторський вірш присв’ячений солдатам, які захищають нашу неньку Україну! Дякуємо щиро Вам наші захисники за спокійний сон, що маємо…
А зірки згасають
Уночі..
Так яскраво…
Що аж сліплять очі.
І кричали у кущах сичі…
Він молився…
– Жити… мамо… хочу…
А вона… нема й п’ятдесяти
Сива-сива і німа від болю,
Лиш шептала…
-Трішки підожди…
Я вберусь в святкове…
І з тобою…
А кругом тихенько
Ні душі…
Гори сплять…
Трембіти поскладали…
Лиш маленький вогник
Уночі…
Десь в старій хатинці,
Біля ставу…
Якось так… п’ять років
На війні…
Слава Богу, кулі оминали,
Золоті медалі на стіні…
Кожен ранок гірко
протирала…
І чекала…
Тепле молоко, у горнятку,
Завжди,
Щоб свіженьке…
Тішилась…
Садила…
Вже й збирать…
-Я ще трішки…
Я вернуся…ненько…
І вернувся…
Також уночі…
Як втікав… щоб мати,
І не знала…
Лиш кричали знову
ті сичі…
То вони солдата,
Зустрічали!
Зморений…
В очах десь…все життя,
І маленький котик,
На долоню…
Це не котик…це ВІЙНИ ДИТЯ
Це ковток повітря…
У полоні…
Біля себе завжди,
Він тримав…
Говорив з ним…
Певне збожеволів…
То солдат себе так, рятував..
Котик цей…
Шматочок його волі!!
Так і відійшов..
Десь уночі…у куточку
Й котика не стало…
Знов кричали кляті ті сичі…
Всіх їх трьох, за два дні
Поховали…
Так й зірки…
Все гаснуть уночі…
Їх життя коротке…
Та яскраве…
Хто протре медалі,
На стіні,
Все, що залишилося
Від слави…
